П'ятница, 23.06.2017, 03:42
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [74]
Бібліотека [2]
Історія [52]
Методика [63]
Законодавство [12]
все, що стосуються нормативно-правових актів
Гордість школи [11]
Учнівське самоврядування [8]
Все від учнів
Робота в класах [19]
Робота проведена коасними керівниками та вчителями початкових класів
Для вчителів [1]
Матеріали обмеженого користування
Пошук
...
Головна » Статті » Мої статті

Шептицький Андрій
ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРІЙ

 Такі особи вже за життя належать до історії, а їх постаті, увіковічені в портретах і монументах, мають право на почесне місце у національному пантеоні їх нації. Доля судила, що винищена лихоліттям галицька галузь великої української нації серед тяжких злиднів і духовного упадку вилонила, а коли ні, то прийняла в своє лоно, як дар, таку величну і могутню постать в особі Митрополита Андрея Шептицького.

 

Рід Шептицьких

 Андрей Шептицький – видатний церковний, культурний і громадський діяч, Митрополит Гали­ць­кий, архієпископ Львів­сь­кий і єпископ Кам’янець-Подільський.

Андрей Шептицький походив із заможної галицько-польської ро­дини. Предками батька-графа Івана Шептицького, земле­власника, громад­­лицькі бояри, відомі з часів князя Лева. Відомі дві лінії в родині Шептицьких - з Шеп­тиць і Угерців. З неза­леж­них суспільно-полі­тич­

Шептицькі - один з найстарших боярських родів Галицької Землі, - мали маєтності в Перемиському князівстві між Перемишлем і Самбором. Цей рід спочатку звався Шептицями або "з Шептиць”, а потім Шептицькими, іноді з додатком "з Шептиць". Шептицькі ще набули с. Угерці в Рудецькому повіті, і тому одна вітка звалася "на Шептицях”, а друга "на Вощанцях та Угорцях”.

Батьком Андрія Шептицького - був граф Іван Шептицький. Батько був латинського обряду, але почував себе русином, про це відчуття свідчить те, що своїх трьох синів назвав українськими іменами Роман, Лев та Юрій. Вихований у мирському дусі, пам’ятав про своє українське коріння і зібрав великий архів, розказував дітям про їх українські корені та славних предків, спілкувався з відомими українськими вченими і діячами.

Мати Софія була донькою відомого польського поета і драматурга Олександра Фредри, багатогранно освічена, від природи дуже талановита, побожна жінка, знала крім української та польської, ще німецьку, французьку і англійську мову. Перебуваючи в Парижі, графиня Софія брала приватні уроки живопису в найкращих французьких художників того часу.

У домі Шептицьких панувала атмосфера правдивої християнської побожності. Вся сім’я спільно відмовляла щоденні молитви і часто всі приступали до св. Причастя.

 

 

Слуга Божий Роман народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту на Львівщині. При хрещенні отримав імена Роман, Марія і Олександр. Коли прийшов четвертий або п’ятий рік життя, здивувало те, що після розповідей про Ісуса в його серці затремтіло зворушення і на очах з’явилися сльози.

Роман був дуже живим хлопцем. Він усім цікавився, все легко сприймав і засвоював. Митрополит Роман був рідкісним мовознавцем. Він знав добре старовинні мови - латинську, грецьку, єврейську. Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії св. Анни у м. Кракові, де у 1883 році успішно склав випускний іспит і вступив на військову службу, але через хворобу був змушений її залишити (хворів на скарлатину). Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університету.

У 1887 році він відвідав Київ, де познайомився з професором В.Антоновичем, а в Москві - з філософом В.Соловйовим.

19 травня 1888 року Шептицький захищає ступінь доктора права. Маючи диплом, він записується на правничий факультет у Мюнхені, а згодом на філософічний факультет у Відні.

Шляхом служіння Богу

28 травня 1888 року вступив до монастиря отців Василіан у Добромилі, де у чернецтві прийняв ім’я Андрей. На священика висвячений єпископом Ю.Пелешем 22 серпня 1892 році. У монастирі Андрей Шептицький як послушник виконував зразково всі приписи чернечого устрою і накази настоятелів і був для всіх прикладом побожності, покори і послуху. У навчанні монах Андрей був дуже наполегливим. Студіював теорію вимови, опанував латинську і грецьку мови.

У 1890-1891 р.р. Шептицький у Краківській єзуїтській колегії вивчає богослов’я та завершує навчання ступенем "ад гратум”, що відповідає докторському чину.

У 1892 році отримує ступінь доктора філософії у Краківській єзуїтській колегії.

13 серпня 1892 року складає вічні обіти. 22 серпня 1892 року був висвячений у священики у Перемишлі, згодом став магістром молодих ченців у Добромилі (1892-1896).

3 вересня 1892 року Андрей прийняв ієрейські свячення з рук Єпископа Юліана Пелиша. Закінчивши Богословські філософські студії у Кракові, він знову повертається до Добромильського монастиря, де у 1893 році стає магістром новиків, бібліотекарем і завідувачем монастирської церкви, професором класичних мов, вікарієм, а у 1896 році - ректором вищої богословської школи.

11 вересня 1892 року Шептицький відправив першу Службу Божу у рідному селі Прилбичах.

У 1893 році Василіяни перебрали на новіціят і призначили магістром новаків о. А. Шептицького. Науки для новаків Шептицький читав тільки українською та жив дуже скромно.

З 1895 року у монастирі обов’язки о. Шептицького значно розширились. Його призначають заступником настоятеля, еклезіярхом, дорадником і професором класичних мов.

22 червня 1896 року А. Шептицькому пропонують зайняти місце ігумена монастиря св. Онуфрія у Львові. Слава про нього розлетілася, мов птаха по всій Галичині.

19 травня 1897 року тиражем 10 тис. примірників вийшов журнал "Місіонар Пресвятого Серця Ісусового” і виходив до 1944 року.

У 1898 році запрошений професором богослов’я Криштинопільського монастиря, де він викладав моральну та догматичну теологію.

26 серпня 1898 року він повністю переїжджає до Криштинополя, передавши уряд ігумена о. П. Філясові.

Вступаючи до монастиря, Шептицький мав мету як місіонер доносити Слово Боже до свого народу і служити тільки українському народу, аби виправити кривди своїх предків, які спольщилися і покинули Українську Церкву.

 

Усім серцем та душею служив єпископ своєму народові, відвідував гімназії, школи, прочан та в’язнів. Люди любили його і був великий жаль, коли прийшла звістка, що їх владика стає архієпископом та Митрополитом Галицьким, та й сам владика просльозився, коли відправив останню Службу Божу у Станіславі.

Митрополит Галицький

1906р. очолював делегацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії.

22 жовтня 1900 року кир Андрей відвідав Рим, Папа Лев ХІІІ запросив його на аудієнцію і сповістив його про своє рішення – призначити його на митрополичий пост, а 31 жовтня з’явилось підтвердження про номінацію Галицьким Митрополитом.

Митрополит відчув, що він повинен відразу дати всім зрозуміти, що він Русин і буде йти до кінця життя зі своїм народом й заради нього працювати. Протягом всього сорокарічного архиєрейства він залишався вірний своєму слову, виконуючи всі сподівання та побажання свого улюбленого народу. Він не обмежувався однією ділянкою – церковно-релігійною, а захоплював українську культуру й українське життя на українських землях. Його порівнювали з міфічною постаттю, що має кілька облич, звернених в різні сторони, спрямовані на різні сфери "життя”.

Митрополит Андрей мав на меті не лише злуку греко-католицької та православної церков, але злуку всієї Східної Церкви з Церквою Західною. Як Князь Церкви і будитель релігійного життя Шептицький віддав усі сили ідеї християнської любові до ближнього. Намагався утвердити духовну, моральну гармонію в народі, закликав допомагати нужденним інших народів, націй, брати їх під свою опіку і охорону. Він виступив проти відокремлення школи від церкви, а у проповідях закликав проти насильства над Українською Церквою. За ці проповіді Митрополита було заарештовано18 вересня 1914 року і за наказом генерала Брусилова вночі вивезено до Києва. Та Митрополит, розуміючи про наміри царського уряду, висвячує о.Й.Боцяна на єпископа. Наступного дня його відправлено до Нижнього Новгорода, пізніше до Курська, де він перебував під строгим наглядом до весни 1916 року. Звідти його перевезли в Суздальський Спасо-Євфиміївський монастир, перетворений у в’язницю. Лютнева революція 1917 року дала свободу Митрополиту.

Звільнений у березні 1917 року, Шептицький відбув синод Російської Католицької Церкви в Петрограді і призначив студита Л.Фьодорова екзархом для католиків у Росії, а в Києві – о.М.Цегельського для України. За час короткого перебування в Києві Митрополит мав зустріч з членами Центральної Ради, хоча соціалістичні діячі поставилися до нього холодно. Повертаючись через Фінляндію, Стокгольм, Гамбург, Митрополит зупинився в Швейцарії, а відтак у Відні.

Як посол Галицького сейму він захищав майнові і соціальні інтереси українських селян та підприємців від утиску німців, поляків, євреїв. У роки ІІ світової війни він переховував у підвалах Святоюрського храму сотні євреїв, за що був удостоєний пам’ятника в Ізраїлі. Також протестував проти українських студентів Львівського університету. Він приховував свою порятункову акцію від більшої частини духовенства – тому що цього вимагали обставини і через антисемітизм значної частини священиків.

1923р. засновує Богословське наукове товариство, журнал "Богослов’я”. У 1929 р. засновує Греко-Католицьку Богословську Академію.

26 вересня 1923 року був заарештований польською розвідкою і депортований до Познані. Після втручання папи Пія ХІ його звільнено і в січні 1924 року він повертається до Львова. Митрополит продовжував висувати протести, висунув протест проти тоталітарного поділу Європи між Гітлером і Сталіном. Його діяльність мала українське державотворче спрямування.

 

Це була Свята Людина, бо любила весь світ і виступала проти насильства, ніколи нічого не боявся і був готовий не все заради блага людей.

У 1930 році засновує "Український католицький союз”, що видає на кошти Митрополита три часописи "Мета”, "Дзвони”, "Христос наша сила”. Для друку книг закуповує окрему друкарню "Бібліос”.

У Львові збудував церкву Андрея Первозванного, монастир сестер Служниць Василіанок у Львові і Словіні. Не забуває про емігрантів. У 1910 році відвідує вірних у Канаді та Америці, де згодом добивається будівництва двох греко-католицьких церков.

У 1907 році під прізвищем Олесницького Митрополит таємно виїжджає до Росії, де налагоджує особисті контакти з російськими та білоруськими католиками. Згодом висвятив для російських католиків екзарха Фьодорова.

Знаючи німецьку, французьку, англійську, італійську, гебрейську, будучи визнаним семітологом та людиною, що володіє багатьма діалектами української мови Шептицький підготовлений до наукової праці. Сам архів Митрополита  це величезна збірка наукових досліджень. Щорічно навчає за власний кошт науковців, професорів у Швейцарії, Відні та Римі. Розвиває народну та середню освіту, закуповує різне обладнання для шкіл і гімназій.

Митрополит першим із вищих ієрархів греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні з вірними. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом.

Ідучи дорогою Ісуса Христа, щиро пронизаний любов’ю до ближнього, Митрополит розвиває доброчинну діяльність, допомагаючи сиротам, хворим, бідним. Він є фундатором багатьох сиротинців при монастирях. Сам постійно утримує 20 воєнних сиріт та 40 гімназійних учнів, щоденно брат-чернець роздає заздалегідь приготовлені гроші простакам та жебракам.

Намагаючись покращити економічний стан суспільства, вкладає кошти у розбудову української економіки. За кошти Митрополита Тит Войнаровський засновує банк "Земля”, засновує власний "Аграрний Гіпотетичний Банк”, вкладаючи в його розвиток мільйонний акційний капітал.

Заслугою Митрополита є створення Національного музею у м.Львові. Джерелом натхнення у створенні такого унікального музею стали стародавні українські ікони, які знайшов у с.Поляна, що неподалік Добромиля. Збираючи твори мистецтва, Шептицький мав мету –

Заходом комісії охорони природи при НТШ Митрополит дав розпорядження утворити на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйце, що біля Підлютого, та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори на Рогатинщині. То були одні з перших природних заповідників у Західній Україні.

22 грудня 1939р. висвятив на єпископа свого наступника – ректора Львівської духовної семінарії о.Й.Сліпого. У жовтні 1939 р. призначив екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Радянського Союзу: єпископа М.Чернецького для Волині та Полісся, о.К.Шептицького для Росії та Сибіру.

1941р. очолив Українську Національну Раду, а 1944р. –Всеукраїнську Національну Раду. Негативно ставився до німецького окупаційного режиму.

21 листопада було видано пастирський лист Митрополита "Не вбий”, в якому звучали заклики до примирення політичних сил українського суспільства, засуджувалися політичні вбивства і містилися застереження про відлучення від церкви організаторів і виконавців подібних злочинів.

 

Завершення життя

З кожним роком стан Митрополита Шептицького погіршувався. У вересні 1944 р. уже сам не міг правити Службу Божу, бо друга рука стала немічною. Інколи втрачав свідомість, пам’ять. Усі хвороби переносив спокійно, хоч деякі з них завдавали великого болю, і бувало, що кілька діб підряд не міг заснути. Деякі важливі документи підписував, взявши перо в рот, низько нахилившись. Згодом хвороба не дозволяла Митрополитові встати з ліжка. Андрей Шептицький, відчуваючи наближення смерті, прийняв св. Тайну із великою побожністю. Від кінця вересня кожного дня і цілий жовтень йому заносили св. Причастя до спальні та подавали хворому, яке він приймав з великою побожністю. "Дні митрополита були злічені”, - так говорив лікар Василь Кархут. Біля Митрополита день і ніч чергував Маріан Панчишин.

За переказами людини, яка чергувала біля Митрополита в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1944 р., "Митрополит Андрей Шептицький був накритий, а руки були на верху ковдри. Митрополит почав молитись по-французьки, а потім на церковнослов'янській, пізніше дрожащим голосом виразно і голосно сказав: "Я вмираю!”. Він лежав з замкнутими очима і майже не дихав. Почав молитися і, сказавши свої останні слова про церкву, затих.

Один зі свідків смерті А.Шептицького о.Й.Кладочний описав такий факт: "Це було останнього дня жовтня 1944р. Зібрані в сусідній з келією Митрополита кімнаті півголосом розмовляли між собою про страшні наслідки для нашої Церкви смерті Митрополита. Нараз Настя Волошин (сестра-василіанка стигматичка) почала вдивлятися пильно навпроти себе і тихо запитала: "А що це за старша пані сидить на кріслі поряд з Митрополитом, вбрана зовсім на чорно?". Ми всі дивились на те місце, куди показала Настя, але нічого не бачили. Запитав о.Климентій: "Як же вона виглядає?”. І Настя почала описувати. Відтак приніс фотографію. Настя оповідала, а ми дивилися на знимку. Опис Наталі цілком покривався з виглядом особи на фотографії. о.Климентій показав принесену знимку Насті, то вона сказала, що то є та сама пані. о.Климентій звернувся до нас і тихо сказав: - "Це мама наша – Митрополита і моя. Вона прийшла, щоби бути при переході душі Митрополита з тіла у вічність”. У кімнаті запанувала гробова тиша.” (П.Шкарб’юк. "Виноградник Господній”. - Львів, 1995р. – с.194). Після тяжкої і виснажливої хвороби о.Андрей помер 1 листопада 1944 р. Похований у підземеллі собору св. Юра у Львові. На похороні було багато людей, представників НКВС, а М.Хрущов привіз вінок від Й.Сталіна.

За сорок п’ять років на митрополичому престолі Митрополит А.Шептицький виховав для українського народу справжніх душпастирів, які, за прикладом свого учителя, не цуралися рідного народу у важку хвилину випробувань, ризикували своїм життям, коли рятували інших.

Творчість Андрея Шептицького

Пастирське вчення Митрополита на суспільну тематику можна умовно поділити на три групи.

І - основи християнського суспільного життя. До неї належать 16 документів програмного характеру, які висвітлюють загальні принципи християнського суспільного життя: "Християнська Робота” (2.08.1899), ”Християнська родина” (1900), "Найбільша Заповідь” (4.01.1901), "О супружинстві і родині”(17.02.1902), "О місіях і духовних вправах” (12.07.1902), "О канонічній візитації” (26.07.1902), "О квесті соціальній” (21.05.1904), "О церковнім братстві” (два послання лютий 1905), "О відданю ся Христовій любові” (29.05-11.06.1909), "Послання з закликом до єдности і солідарности” (12.07.1923), "Про покаяння” (січень 1934), "Про милостиню” (березень 1940),”Про ліберальну совість” (30.04.1942), "Про милосердя" (червень 1942), "Не убий" (21.11.1942)

ІІ - звернення до окремих груп і спільноти. Це 14 послань: "До Української інтелігенції” (27.01.-9.05.1900), "До моїх любих гуцулів” (21.11.1900), "Послання до поляків греко-католицького обряду”(16.05.1904), "О солідарности” (31.01.1905), "Про слідовність у громадському житті ” (11.01.1906), "Слово до Української молоді" (1932), "Хто винен " (1934), "До недужих" (січень 1934) , "До Української молоді" (грудень1939 ), Про переслідування Церкви радянською владою" (березень 1940 ), "До виїжджаючих на роботи Райху" (22.12.1942), "До працюючих у Німеччині" (16.04.1943).

ІІІ - застосування християнської етики до суспільно-політичної діяльності. Це - 34 послання, в яких є рекомендації як застосовувати на практиці християнську етику.

Память народна

Після знищення українських греко-католицької (1946р.) і автокефальної церков (1930) влада доклала усіх зусиль, щоб стерти навіть ім’я Митрополита із пам’яті народу. У 1947 р. було закрито собор св. Юра, де лежало тіло А.Шептицького, щоб віруючі не змогли прийти і вклонитись йому. За благородні вчинки, непорочне життя, щедрість та доброту уже мертвого Митрополита народ вважав святим. Але тодішня влада не допустила появи жодного слова в засобах масової інформації про Митрополита. Після розпаду СРСР люди згадали про Митрополита Андрея Шептицького.

28 липня 1990 р. було відновлено Народну Лічницю, засновану 22 січня 1903 р., що 10 квітня 1938 р. стала народним шпиталем. Було відновлено товариство "Народна Лічниця”, обрано раду, контрольну комісію і товариський суд.

Через 5 днів після цього у с. Прилбичах Яворівського повіту, на отчій землі Митрополита, відбулося святкування 125-річчя від дня його народження. Біля родинної каплички Шептицьких гості з Канади, Аргентини та Франції відправили молебень і панахиду за Слугу Божого Андрея. Цього ж дня в Прилбичах відбулось освячення могил Українських Січових Стрільців. У четвер 27 жовтня 1994 р. єпископ-ординарій Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української греко-католицької церкви Юліан Вороновський видав послання "З нагоди 50-річчя смерті Слуги Божого Андрея Шептицького”. 

Категорія: Мої статті | Додав: wolfstar (16.08.2013)
Переглядів: 2013
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
...
Copyright MyCorp © 2017 - м.Дрогобич, вул. П.Сагайдачного, буд. №19