Середа, 14.11.2018, 15:22
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
історія закладу [50]
Історія класів [0]
історія України [3]
Пошук
МОН України
НУШ
Відділ освіти
Інтелект України
Головна » Статті » Історія » історія закладу

Ільницький Володимир

ІЛЬНИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР

Історія Дрогобича та його околиць в міжвоєнний період ще не до кінця вивчена. Чимало історичних подій того часу потребує нових інтерпретацій та переосмислення, чимало відомих особистостей та історичних постатей залишаються в тіні й їхня роль у суспільно-політичних процесах та явищах того часу ще належно не оцінена. Особливо маловивченими залишаються суд і адвокатура.

Дрогобицький суд був повітовим (за австрійських часів) або гродським (за Польщі) судом, тобто був найнижчою ланкою в системі судів, проте, незважаючи на це, він був найбільшим по кількості розгляду справ, суддів, адвокатів, причому їхня професійність була настільки велика, що до них по юридичну допомогу звертались не тільки мешканці інших регіонів, але і з-за кордону. Це свідчило про професіоналізм дрогобицьких адвокатів. Кількісно суддів нараховувалося до тридцяти, адвокатів до 100, причому українців було 17 (д-р Іван Блажевич, д-р Ілля Вінницький, д-р Степан Витвицький, мгр. Богдан Геврик, д-р Петро Гнатів, д-р Ярослав Городиський, д-р Володимир Ільницький, д-р Володимир Кобрин, д-р Іван Кобилецький, д-р Осип Костшембський, д-р Гринь Кузів, д-р Зенон Нижанковський, д-р Віктор Пацлавський, д-р Роман Савойка, д-р Володимир Скибінський, д-р Осип Смольницький, д-р Юрій Соневицький), 5-поляків, решта —

           Причиною того, що в Дрогобичі зосереджувалася така кількість талановитих адвокатів було зумовлено тим, що місто було центром нафтового промислу; тут знаходилися нафтові фірми, що забезпечували високооплатність справ.

           Особливу увагу заслуговує діяльність видатного адвоката, громадського діяча, українського патріота доктора Володимира Даниловича Ільницького. Його громадсько-політична діяльність у 20 – 30 роках ХХ століття на Дрогобиччині – це приклад служіння народові. Підтримуючи прагнення українського народу в найтяжчий час, не боявся втрат і самої смерті. Сучасна громадськість Дрогобиччини не багато знає  про внесок цього діяча в розвій українського руху в краї. Тому автор ставить перед собою мету заповнити цю прогалину. Джерельна база для вивчення біографії В.Ільницького обмежена й не до кінця вивчена. Короткі біографічні відомості про В.Ільницького вміщенні в першому збірнику „Дрогобиччина земля Івана Франка”, зокрема статті Зенона Нижанковського "Суд і адвокатура Дрогобича”. Досліджуючи біографію В.Ільницького нам вдалося частково розширити ці відомості  даними, отриманими від його сина Данила, який проживає в Польщі, та від сина Степана, який проживає в Канаді; із свідчень очевидців, шляхом  опрацювання архівних матеріалів. Систематизувавши ці дані, вдалося закрити деякі "білі плями” в біографії Володимира Ільницького і його родини.

Батько Володимира Ільницького, Данило Іванович народився 27 липня 1857 року в селі Верхнє Гусине Турківського району в родині заможного господаря. Він отримав змогу навчатися в Перемишльській семінарії. Перед висвяченням Данило покинув цей навчальний заклад і разом з мандрівним театром опинився в місті Підгайці, де зайняв посаду лісника. В 1905 році Данила паралізувало і він сам не міг пересуватися, лікарі порадили змінити клімат. Він повернувся в село  Верхнє Гусине, де проживала його родина. Брати допомогли збудувати будинок, де він і проживав. Сім’я Данила (дружина, син Володимир і донька) тим часом мешкали в Дрогобичі. Налагодивши зв’язки з місцевим священиком  Тришньовським, Данило розгорнув широку просвітницьку роботу. Зокрема, був організатором товариства імені Качковського, з його ініціативи в селі була побудована хата – читальня, в якій була зібрана велика кількість різноманітної літератури.  Окрім цього, в селі регулярно на релігійні свята відбувались постанови вистав, до участі в яких залучалося місцеве населення. Данило допоміг людям повернути частину лісу у власність громади (до цього ліс був  власністю польського пана Лібена). За його фінансової допомоги були відправлені представники від села у Відень, які, після представлення документів перед урядовим комітетом з земельних питань, добились того, що  для села виділили 300 гектарів лісу у користування. Також в селі була побудована крамниця,  в якій жителі могли придбати предмети першої необхідності.       

Напередодні Першої світової війни, у 1914 році, Данило переїхав в Дрогобич, де й помер 14 березня 1914 року. Його тіло поховано на цвинтарі, що на вулиці Трускавецькій у Дрогобичі.

Саме в такі сім’ї, в атмосфері національно-патріотичного виховання виростав Володимир Ільницький. Таке виховання наклало глибокий відбиток на подальші покоління родини Ільницьких (наприклад в одному з листів, від 15 травня 1997 р.,  із Кракова до родини в Україні син В.Ільницького Данило почав з таких слів „ Перш за все я українець і говорю в Польщі по-українськи. Діти і внуки майже цілком говорять по українськи”). Нашим державним діячам і псевдопатріотам необхідно вчитися в таких людей основам патріотизму і націоналізму .                                                                                                                   

Народився Володимир Данилович Ільницький 1877 року в Підгайцях на Тернопільщині. Володимир отримав добру освіту (закінчив четверту гімназію в Львові і правничий факультет Львівського університету). По закінченні університету Володимир Ільницький почав адвокатську практику в канцелярії адвоката Шайне в Дрогобичі. Остання спеціалізувалася на високооплатних нафтових справах. Виконуючи сумлінно свою роботу, Володимир Ільницький здобув авторитет — реноме професійного адвоката в Дрогобичі. Це дозволило йому в 1917 році відкрити свою власну адвокатську контору і стати головним адвокатом з нафтових справ. Поза професійною діяльністю В.Ільницький зарекомендував себе як активний громадський і суспільно-політичний діяч. Він стає активним учасником і засновком усіх тодішніх  українських товариств. На громадській ниві проявив себе як надзвичайно багатогранна особистість. Був одним з засновників української спілки для розшуку і експлуатації нафти поза Бориславським басейном,  учасником туристично-спортивного товариства  "Підгір’я", яке 1935 року змінює свою назву на нову — "Ватра”. Плекання фізично-сильної і здорової  молоді — було основним завданням Товариства. Саме таку мету, насамперед, ставили перед собою учасники Товариства. В той час саме спорт за розвитком своєї різноманітної діяльності починає відігравати особливо важливу роль у вихованні національно свідомої молоді, яка поза спортивною діяльністю стає  національним чинником боротьби за державну незалежність.

З 1920 року Володимир Ільницький працював на виборній посаді другого заступника бургомістра Дрогобича, яка була зарезервована для представника українців для захисту їхніх національних інтересів. Одержуючи за цю роботу винагороду в 1100 злотих, він регулярно передавав їх на потреби „Рідної школи”.  З 1923 по 1930 рік В.Ільницький обіймав важливу посаду голови громадського комітету з побудови приміщення Дрогобицької приватної гімназії "Рідної школи”. Для будівництва гімназії був організований збір коштів, під час якого особливо відзначилися Віктор Пацлавський, Володимир Ільницький і Володимир Кузьмович. Нарешті, він очолював повітовий кружок "Рідної школи”, який утримував місцеві українські школи, серед них і гімназію.

В 1935 році був організований Повітовий союз кружків "Рідної школи”, який очолив В. Ільницький. За період його головування, наприклад, в 1935 році в Дрогобичі діяв 41 дитячий садок, в них перебувало 1579 учнів. В народній школі навчалось 280 дітей, а в гімназії 251. Рідна школа мала жваві контакти з сільськими кружками "Рідної школи”. В одному зі звітів до обласного управління "Рідної школи” зазначалося: "... Впродовж року відбулося 132 рефератів по Кружках повіту, 40 концертів, 130 вистав, 16 фестин і 66 забав...” .

Повітовий кружок "Рідної школи” тісно співпрацював з читальнями "Просвіти”. Володимир Ільницький був активним членом товариства "Просвіта”,  регулярно сплачуючи членські внески в 1926-1932 рр. по 2 злотих, в 1934 р. – 1 злотий. В.Ільницький був засновником і головним активістом товариства "Підойма”, яке об’єднувало українських бруттівців і захищало їх правові інтереси, фінансово допомагало "Рідній школі”.

З 1925 року Володимир Ільницький вступає в Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). Це було найбільше політичне об’єднання, яке брало активну участь у виборах до польського парламенту. В основі програми діяльності УНДО було створення самостійної Української держави, створення міцних економічних підстав національного руху, добитися його ідейного й організаційного згуртування, щоб стати впливовим зовнішньополітичним фактором. Але через прагнення частини учасників об’єднання до співпраці з поляками, які виявляли щодо України загарбницькі прагнення, нав’язуючи політику "нормалізації”, не виконуючи міжнародних зобов’язань, ігноруючи українське питання, решта  національно свідомих учасників, серед яких був і Володимир Ільницький, вийшла з УНДО і вступила у Фронт національної єдності (ФНЄ). ФНЄ зайняв жорстку і тверду позицію по відношенню до Польщі, відстоюючи виконання міжнародних зобов’— від турботи про піднесення сільського господарства і до співпраці з "Рідною школою” та "Просвітою”.    

У 1939 році, після окупації Дрогобича комуністично-більшовицькими військами, в суспільно-політичній діяльності В.Ільницького розпочався новий період. Розуміючи свою правоту і діючи в межах закону, В.Ільницький  не думав залишати Дрогобич. Він продовжував свою діяльність та відстоював погляди. Така особа була неугодною новій радянській владі. Його було звинувачено як ворога робітничого класу. Безглуздість і сміхотворність звинувачень була очевидною. Невже людина, життєве кредо якої було служіння народу,  могла бути ворогом народу.

Доктора В.Ільницького було арештовано в жовтні 1939 року, а перед судом він постав 10 травня 1940 року. Колегіальний суд виніс виправдальний вирок. В.Ільницького було негайно звільнено. Хотілося б додати, що радянська юриспруденція у своїх діях керувалася не правовими нормами, а ідеологічними догмами і при бажанні будь-яку неугодну людину можна було засудити.  При виході з зали судового засідання прокурор запитав, чи змінилися його погляди на нову владу, на що почув рішучу і тверду відповідь: "Погляди – не рукавички, їх з-поза тюремних грат міняти важко".

Але не судилося В.Ільницькому (незважаючи на вирок суду) залишити стіни цієї  зловісної установи. При виході з приміщення НКВC  до нього підійшли два "енкаведисти” і він був повторно заарештований. Причина арешту була мотивована дуже просто: "Суд – одно д’єло, а НКВС второє". На захист В.Ільницького виступив Кирило Студинський — видатний діяч того часу, проректор Львівського університету, депутат Верховної Ради СРСР який, бачачи абсурдність звинувачень, протестував проти арешту і незаконного утримання під вартою, писав листи до Хрущова і Сталіна, передав офіційного листа на адресу дрогобицького суду. Звільнити В.Ільницького не вдалося, але завдяки клопотанням вдалося добитися дозволу на передачу пакунків і виклопотати пятнадцятихвилинне побачення сина Степана з батьком, яке відбулося 19 вересня 1940 року в присутності "енкаведиста”. Наступне побачення планувалося на Йордан 1941 року, проте після довгих очікувань сину Степану повідомили, що його батька немає у в’язниці. Про його місце перебування  органи НКВС  відмовилися повідомити.     

Після Другої світової війни сину Степану вже з-за кордону, за допомогою Червоного хреста вдалося дізнатися, що В. Ільницький був засланий в м. Старобільськ Донецької області. Але дорогою туди він помер. Так загинув видатний діяч українства. В. Ільницький займався українською справою в той час, коли вона була некорисна і небезпечна. Це свідчить про безкорисність і щирість його патріотизму. Це людина, яка служила людям. 

 

 

 

1. Записано 26. 01. 2004 р. від Ільницького І.М., 1921 р.н. (с. Модричі). Зберігається у особистому архіві автора.
2. З листа Данила Ільницького Івану Ільницькому, Краків, 15 травня 1997 р. Зберігається у особистому архіві автора.
3. Пастух Р. Є в Дрогобичі вулиця імені Володимира Ільницького // Галицька зоря. —— 21лютого.
4. Нижанковський З. Суд і адвокатура // Дрогобиччина земля Івана Франка. Т.1. — Ню Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1973. — С.581.
5. Кокільник С. Спорт у Дрогобичі // Дрогобиччина земля Івана Франка. — Т.1. — С.563.
6. Гаврищук С. "Рідна школа” в Дрогобичі // Дрогобиччина земля Івана Франка. — Т.1. — С.473
7. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІАЛ). — Ф.206. — Оп.1. — Спр. 890. — Арк. 47-64.
8. ЦДІАЛ — Ф.206. — Оп. 1. — Спр. 890. — Арк. 1.
9. ЦДІАЛ — Ф.348. —Оп. 1. — Спр. 2288. — Арк. 36-78.
10. Нижанковський З. Названа праця // Дрогобиччина земля Івана Франка.—Т.1. — С.581.
11. Там само. — С.584.
12. Пастух Р. Названа праця.
13. ЦДІАЛ — Ф.302. — Оп.1. — Спр.764. — Арк.5.
14. Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади. Кн.1. — Львів, 1993. — С.160.
15. С. Ільницький С. Про батька // Дрогобиччина земля Івана Франка. — Т.1. — С.585.
16. Там само. — С.586.
17. Там само. — С.586.
18. Пастух Р. Названа праця.
Категорія: історія закладу | Додав: wolfstar (16.08.2013)
Переглядів: 1044
Всього коментарів: 0
avatar
Навчальні предмети
Концерт 2018
Профорієнтація ДЗС
PISA
Copyright MyCorp © 2018 - м.Дрогобич, вул. П.Сагайдачного, буд. №19