П'ятница, 19.10.2018, 12:59
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
історія закладу [50]
Історія класів [0]
історія України [3]
Пошук
МОН України
НУШ
Відділ освіти
Інтелект України
Головна » Статті » Історія » історія закладу

До історії гімназії

ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ В ДРОГОБИЧІ

Дрогобицька українська гімназія ім. Івана Франка ввійшла в історію 900-річного міста як справжній осередок виховання молоді в національно- патріотичному дусі.

Колишні учні гімназії стали гордістю України і завжди гідно несли ім’я Івана Франка.

Перша гімназія в Дрогобичі була відкрита і діяла в монастирі при церк­ві св. Петра і Павла (Стрийська, 1), про що свідчить пам’ятна таблиця на будинку монастиря: “Тут, у монастирі оо. Василіян у 1775 - 1784 рр. діяла перша у Дрогобичі Українська Гімназія”.

Після введення 1784 р. нової системи в галузі освіти австрійський уряд її закрив. А щоб дрогобичани не дуже нарікали, цісар дозволив оо. Василі- янам тримати в місті чотирикласну “нормальну” школу, яку згодом (1867) закінчив Іван Франко. Про що засвідчує таблиця на фасаді приміщення при церкві Св. Трійці (вул. Трускавецька, 2).

Мрія про заснування нової гімназії не покидала дрогобичан. Вони звер­нулися до цісаря Франца-Йосифа з проханням відкрити нову гімназію і на­дати їй його ім’я. Гімназію було урочисто відкрито 1 вересня 1858 р. (тепер будинок філфаку ДДПУ, вул. Т. Шевченка, 24).

Навчальною мовою у гімназії була німецька, а дух - польський. Закон Божий викладали ксьондзи, хоча більшість учнів (38 із 61) були українцями. Згодом навчання почало вестися польською мовою, а в постанові 1867 р. зазначалося, що в гімназіях, де переважає українська народність, можна ви­вчати другу крайову мову як надобов’язковий предмет, а у всіх інших укра­їнська може вивчатися за згодою батьків учнів.

У 1867 р. після закінчення нормальної школи отців Василіян у Дрогоби­чі до цієї гімназії вступив І. Франко.

Про вчителів І. Франка з гімназії довідуємось зі “Споминів - із моїх гімназійних часів”, оповідання “Гірчичне зерно” та ін.

Добрим словом згадує І. Франко деяких своїх учителів, зокрема о. О. Торонського, К. Охримовича, Е. Турчинського, Е. Міхонського та І. Верхратського.

Отець О. Торонський був автором книжок, які використовувалися на­прикінці ХІХ - початку ХХ ст. для викладання релігії у середніх школах.

К. Охримович, який навчав Франка української мови, а також історії та географії, згодом став послом Віденського парламенту. Е. Турчинський вчив природничу історію, фізику, мінералогію, а також математику. На його смерть І. Франко відгукнувся некрологом (1896).

Математику у четвертому класі І. Франка вчив Е. Міхонський. Його об­раз майбутній письменник увіковічнив у своєму оповіданні “Борис Граб”.

І. Верхратський навчав гімназиста Франка української та німецької мов. Він пригорнув його до себе, давав книги М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка, твори інших українських письменників. Цей педагог організу­вав у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів, у тому числі І. Франко.

Про початок своєї літературної діяльності І. Франко розповів у листі до М. Драгоманова від 26.IV.1890 р.: “Почав я писати віршем і прозою дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі і поети...”

Заохотив мене до писательства також примір товариша Ісидора Пасічинського, котрий ще в нижчій гімназії почав друкувати свої вірші. Друж­ній товариш, Дмитро Вінцковський, також почав надсилати до часопису “Друг”. З опублікованих “народних пісень” та “Моєї пісні” і починаєть­ся Іван Франко як поет. Першим віршем був “Великдень”, присвячений пам’яті його батька.

У 1875 р. І. Франко закінчив гімназію. Згодом у ній навчалися україн­ські письменники Л. Мартович та В. Стефаник, які, як і І. Франко, будили люд Галичини до боротьби за рідну мову, за свої громадянські права.

Вдячні нащадки увіковічнили пам’ять про навчання І. Франка (1867 - 1875) в Дрогобицькій гімназії скульптурою геніального сина України, що вмурована справа на першому будинку гімназії на вул. Шевченка 24, зліва - пам’ятка про навчання тут В. Стефаника та Л. Мартовича (1890 - 1892).

У зв’язку зі збільшенням кількості учнів, що бажали навчатися у гім­назії, в останнє десятиліття ХІХ ст. місто збудувало нове приміщення, яке було освячене 1896 р. (сьогодні - головний корпус Дрогобицького держав­ного педагогічного університету, тепер вул. І. Франка, 24). На фасаді цьо­го будинку (колишньої гімназії) встановлено меморіальну таблицю такого змісту: “Тут вчився в 1914 - 1919 рр. Василь Шевчук - капелан УПА “Закерзоння” “о. Кадило”, закатований в Ряшеві 1948 р.”

Утиски і обмеження прав населення Галичини австрійськими та поль­ськими властями викликали бажання навчати дітей рідною мовою в україн­ській гімназії. З цією метою було організовано підготовчі курси до вступу в гімназію, ініціатором створення яких був о. Чапельський - голова Україн­ського педагогічного товариства (УПТ). Вони проіснували декілька років, потім працювала ще Селянська бурса на вулиці св. Івана (нині М. Тарнавського), очолювана о. В. Кункевичем.

Лише в 1918 р. визріли умови для створення української гімназії, в ній “...наука почалася 15 вересня 1918 р., і цей день треба вважати днем за­снування гімназії, яка почала своє існування тільки першою клясою” (“Дрогобиччина - земля Івана Франка” Том. 1, с. 446; далі цитування буде позначатись - Том 1, с...).

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) приватна українська гімназія злилася з державною і прибрала назву “Укра­їнська державна гімназія” (дир. А. Алиськевич). Незадовго поляки знову зайняли Дрогобич, і навчальний заклад припинив існування. Наприкінці 1920 р. у приміщенні бурси (нині тубдиспансер) відкрито курси, що почали іменуватися українською гімназією.

У 1922 р. перші чотири класи цих курсів дістали статус приватної укра­їнської гімназії з правами державної школи. Тодішня назва - “Приватна коедукаційна гімназія Українського педагогічного товариства “Рідна школа” імені Івана Франка” (коедукаційна - значить, спільна для навчання хлопців і дівчат)” (Р. Пастух “Вулицями старого Дрогобича”, с. 151).

Список директорів і педагогів, кількість учнів за кожний шкільний рік, починаючи з 1920 - 1921 рр., і закінчуючи 1927 - 1928 рр., а також списки всіх учнів за останній навчальний рік подано в першому томі “Дрогобиччи- на - земля І. Франка” (с. 448 - 459).

Від початку існування української гімназії дошкульно відчувався брак приміщення, тому виникла потреба спорудити для неї власний будинок. У 1923 р. сформовано Комітет будови української гімназії, який очолив адво­кат В. Ільницький. Місце для будови обрано на куті вулиць Сніжної (нині П. Сагайдачного) і Св. Бартоломія (нині І. Чмоли). Земельну ділянку було придбано у О. Журавчака та Й. Ковальського. Уся Дрогобиччина спричини­лася до спорудження цього будинку своїми пожертвами. Пожертви були від оо. Василіян, п. Крисько, т-ва “Підойма” (25 000 зл.), Християнської грома­ди в Бориславі (17 000), громади Мражниці (12000), С. Сасика (400). Над­ходили кошти з Америки, Єгипту. Керував будівництвом майстер Приступа. 9 червня 1930 р., триповерховий дім було освячено єпископом Й. Коциловським. Купол гімназії увінчав флюгер з вирізьбленими на його вказівнику літерами “РШ” - “Рідна школа”.

Гімназію перенесено до новозбудованого будинку, перший поверх за­йняла народна школа, що утворилася злиттям двох шкіл, якими керував С. Гаврищук (1923 - 1933). Про ці школи докладно описано у першому томі (с. 466 - 477). На 467 стор. подано учительський склад обох шкіл: “У шкільному 1923 - 1924 рр. учительський склад обох шкіл був такий: Бориславська Осипа, Василенко Іван, Воробцівна Магдалина, Гевриківна Юлія, Модрицька Марія, Німилович Катря, Німилович Наталка і Татар­ська Франка”. Водночас до учительського колективу долучилися Вельгош Костянтина, Созанська Магдалина і Ліщинський Костянтин. Катехита- ми були о. Сапрун та о. Німилович. Школа мала назву: “Народна школа ім. Тараса Шевченка”.

У школі і гімназії розпочалося навчання. У гімназії вивчали грецьку, латинську, німецьку мови. Релігію викладав отець-катехит, щонеділі ходили на Богослужіння до церкви Св. Трійці, потім - до церкви св. Петра і Павла. Гімназисти носили відповідну форму, за навчання платили 15 - 20 зл., діти малозабезпечених батьків навчалися безкоштовно.

Значний вплив на виховання гімназистів у навчально-патріотичному дусі здійснював Пласт, серед засновників якого був син І. Франка - П. Франко та полковник УСС, викладач історії, географії і “руханки” (гімнастики) укра­їнської гімназії І. Чмола. Пластові організації діяли не тільки в українській гімназії, але також (таємно) у польській та в інших закладах Дрогобича.

Пластуни поглиблювали знання з рідної мови, історії, географії, про­ходили стройовий і фізичний вишкіл у походах, таборах, що допомагало формуванню характеру, патріотизму. Серед опікунів Пласту були о. С. Вен- гринович, М. Байрак, М. Іваненко, який, крім пластунів української гімназії, опікувався і пластунами-українцями (таємно) польської гімназії. Про таєм­ний Пласт у польській гімназії докладно пише колишній пластун В. Вин­ницький (Т. 1, с. 490 - 496). Останній раз пластуни виступили в день освя­чення нової будівлі української гімназії на вул. Сніжній 9 червня 1930 р.

27 вересня цього ж року Пласт заборонила польська влада, і почалися арешти. Поміж 46 арештованих були директор В. Кузьмович, М. Байрак та М. Іваненко. Тимчасово директором став М. Керницький. 31 листопада 1930 р. директор одержав від влади повідомлення про ліквідацію гімназії. Формальну причину подано так: “... школа не виховує молоді в справж­ньому державному дусі й не розвиває в ній пошани до державних властей і їх заряджень” (Т. 1, с. 461). 3 грудня 1930 р. повідомлено учнів про за­криття гімназії. Наступного, 1931 р., клопотаннями “Рідної школи” вда­лося отримати від властей дозвіл відкрити гімназію з 1 вересня. Новим директором став М. Бараник. (Р. Пастух “Вулицями старого Дрогобича”, с. 155. Далі цитування: Р. Пастух). Значними з-поміж учителів були укра­їнський поет П. Карманський, В. Сольчаник - голова товариства “Боян” і хорист однойменного хору, М. Байрак, М. Гавдяк, М. Іваненко - диригент “Бояну”, Б. П’юрко, С. Липинський, М. Керницький, Д. Бурко, А. Лепкий, І. Чмола, Богдан і Михайло Попелі, Р. Смалько, С. Ясеницький (Р. Пастух, с. 156).

З огляду на велику чисельність учнів у 1935 - 1936 шкільному році в гімназії утворилося по два паралельні класи - “А” і “Б”. Гімназія мала свій хор, яким керував М. Іваненко. Хор співав і в церкві. Драмгурток го­тував миколаївські вистави, брав участь у щорічних академіях на честь І. Франка і Т. Шевченка, відзначалася у гімназії пам’ять про Крути. У ве­ресні 1936 р. на відзначення 80-річчя з дня народження і 20-річчя з дня смерті І. Франка на фасаді з боку вулиці Сніжної було встановлено мемо­ріальну таблицю з написом: “Великому синові України Іванові Франкові - Дрогобицька земля”.

1 вересня 1939 р. почалася війна Німеччини з Польщею, а вже 24 верес­ня Дрогобич зайняли більшовики. “1 жовтня 1939 р. в гімназії з місячним запізненням відновився навчальний рік за старими програмами” (Р. Пастух, с. 157).

У червні 1941 р. почалася війна Німеччини з СРСР, а дозвіл на відкрит­тя української гімназії окупаційна влада дала аж у грудні. Ця гімназія була восьмикласною класичного типу і називалася: “Державна гімназія з україн­ською мовою навчання в Дрогобичі”, директором її знову став М. Бараник. Прийшли і нові учительські кадри: В. Козак (латинська мова), о. А. Кот (ре­лігія), О. Кущак (математика), Неврлі (німецька мова), Г. Опалка (фізичне виховання), О. Полянський (німецька мова), д-р М. Рабій (українська мова), повернувся Б. Попель (історія). Змінено знову програму навчання, збільше­но кількість годин німецької мови.

Трагічно склалася доля двох гімназійних національно свідомих, високоавторитетних викладачів І. Чмоли і Д. Бурка. У перші дні війни 1941 р. їх невинно арештовано органами НКВД і закатовано в тюрмі на вул. Стрийській. Їх тіла разом з іншими жертвами (486 осіб) через пів­століття перезахоронено на меморіальному цвинтарі в Дрогобичі - “Полі Скорботи”. На їх приватних будинках (вул. Стуса), встановлено пам’ятні таблиці (1991).

У ці воєнні роки важко жилося гімназистам, але деяке пожвавлен­ня культурно-громадського життя все ж відчувалося. Вшановувалися пам’ятні дати з історії українського народу, на святкуванні завжди зву­чав гімн України. Запрацювала молодіжна організація ВСУМ (Виховна спільнота української молоді), керівником якої стала гімназистка Н. Петричка-Гарбузюк, що восени 1942 р. пройшла підготовчі курси в м. Кри­ниця (Польща). Ця організація своєю діяльністю продовжила славні тра­диції Пласту.

З початком 1943 - 1944 рр. при гімназії був організований курінь ВСУМ у хлопців. Р. Левицький став курінним, А. Кобрин - бунчужним. Опікуном курення був учитель Г. Опалка.

На початку 1944 р. будинок гімназії було зайнято під німецький вій­ськовий шпиталь, а навчальний заклад перенесено на вул. Зварицьку у при­міщення колишньої школи. Під час нічного бомбардування Дрогобича на подвір’ї школи розірвалася бомба, зруйнувавши частково будинок. Навчан­ня у гімназії припинилося; молодшим учням видали довідки про навчання, а гімназисти 8 класу здали достроково матуру.

Через деякий час навчання відновилося у приміщенні школи сестер Василіянок (нині будинок музучилища ім. В. Барвінського). Тут продовжува­лося воно до травня 1944 р., і учням видано свідоцтво про закінчення на­вчання у певному класі. Гімназисти вдячні колезі, ентузіастові-фотографу М. Низовому за фіксацію різних сторінок їхнього життя і навчання у рідній гімназії за ці останні роки її існування.

Майже чверть століття проіснувала українська гімназія імені І. Франка, що була осередком освіти та національного виховання молоді. Треба під­креслити, що українське духовенство приділяло увагу нашому шкільни­цтву, підтримувало його морально.

Священики-катехити оо. Кот, Німилович, П. Куманяк, С. Сапрун, Гадзевич, С. Венгринович, Й. Петрашкевич та ін. систематичною роботою прищеплювали учням основи християнської етики. Духовно-патріотичне виховання гімназистів здійснювалося єпископом ЧСВВ Й. Коциловським і ієромонахами Я. Сеньківським, С. Бараником (ігуменом оо. Василіян) та В. Байраком, які були закатовані в тюрмах НКВД.

Необхідно зазначити, що українська гімназія ім. І. Франка в Дрого­бичі, в якій самовіддано працювали патріотично налаштовані педагоги, дала не тільки Дрогобиччині, але й усій Україні велику кількість видатних людей, зокрема науковців, громадсько-культурних діячів та борців за волю України.

Про багатьох із них можна дізнатися, прочитавши цю книгу до кінця. Пройшли десятиліття, але гімназисти не забували свою Альма Матер. У 1991 р. урочисто відкрито пам’ятну таблицю на старому будинку української гімназії (нині вул. Тарнавського) колишньому її директорові д-ру О. Турянському (українському письменникові) та генерал-корунжому УПА Д. Грицаю-Перебийносу, який здобував у ній освіту; такі пам’ятки також установ­лено на приватних будинках викладачів І. Чмоли і Д. Бурка.

На теперішньому приміщенні колишньої гімназії на вул. Сніжній (нині - П. Сагайдачного) також є таблиця поетові П. Карманському (1878 - 1956), який тут працював викладачем української мови та гімназистові С. Хемичу (1928 - 2001), який навчався тут в 1938 - 1943 рр. С. Хемич в Америці був довголітнім президентом фонду кафедри укра­їнознавства при Гарвардському університеті США. Таблицю встановлено 27.09.2006 р.

Гімназисти збиралися на з’їзди і зустрічі, про що можна прочитати в розділах: “З’їзди і зустрічі гімназистів” та “Спогади гімназистів”. У 2009 р. зустрічі відбулися під час чергового ювілею “Рідної школи” та гімназії. На початку червня та 1 вересня - відкрито пам’ятну таблицю (на приміщенні колишньої гімназії), яку освятив о. Р. Мелех. Таблицю розміщено на будин­ку з боку вул. І. Чмоли, а виготовлена вона на кошти гімназистів діаспори і Дрогобиччини та стараннями директора школи № 1 О. Лужецької, голови Гімназійного братства Л. Дутко-Слонської та гімназиста М. Низового.

Нова дрогобицька гімназія почала своє існування у 1992 р. в будинку на вул. Б. Лепкого вже в Незалежній Україні, за яку також боролись колишні гімназисти та їхні вчителі.

Працює в гімназії авторитетний колектив педагогів, який очолює ди­ректор І. Лепкий. Серед інших предметів тут вивчають латину, англійську, французьку та німецьку мови, економіку. На олімпіадах учні гімназії займа­ють призові місця з української мови, хімії, математики, а також успішно вступають у ВНЗ країни. Переможцям олімпіад встановлені із фонду гім­назії стипендії ім. П. Карманського, І. Чмоли, Ю. Дрогобича, а також учням призначаються нагороди “Поступу” ім. І. Франка (література, мистецтво) та ім. І. Пулюя (точні науки). Нещодавно гімназії присвоєно ім’я Б. Лепкого.

Л. Дутко-Слонська, Н. Петричка-Гарбузюк

Література

  1. Дрогобиччина - Земля Івана Франка. - Нью-Йорк - Париж - Сидней, Торон­то, 1973. - Т. 1. - 840 с.
  2. Пастух Р. Вулицями старого Дрогобича. - Л. : Каменяр, 1991. - 165 с.
  3. Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко. Гімназія. - Львів : Видавництво оо. Василі- ян “Місіонер”, 2002. - 355 с.
Категорія: історія закладу | Додав: wolfstar (24.09.2018)
Переглядів: 56
Всього коментарів: 0
avatar
Навчальні предмети
Набір учнів
Концерт 2018
Профорієнтація ДЗС
PISA
Copyright MyCorp © 2018 - м.Дрогобич, вул. П.Сагайдачного, буд. №19